Рання вертикалізація і мобілізація з використанням цього столу під час госпіталізації у відділення інтенсивної терапії може призвести до більш швидкого і, можливо, кращого неврологічного поліпшення у пацієнтів з ЧМТ.
Першим кроком і метою дослідження була оцінка доцільності та безпеки дуже раннього використання столу вертикалізатора у нейрохірургічних пацієнтів з важкими розладами свідомості внаслідок ЧМТ.
З червня по грудень 2013 року було прийнято 4 пацієнтів (середній вік = 39,5 +/- 3,9 років) з ЧМТ та пов’язаним з нею тяжким розладом свідомості (оцінка за шкалою коми Глазго <=8 балів), діагностованим як вегетативний стан або стан з мінімальною свідомістю на третю добу від моменту травми. У двох пацієнтів було дифузне аксональне пошкодження, а у 2 пацієнтів – множинні мозкові кровотечі. У них не було дихальної недостатності, нестабільної гемодинаміки, неконтрольованого внутрішньочерепного тиску, тромбозу глибоких вен або переломів (на рівні грудної клітки, черевної порожнини або нижніх кінцівок).
Реабілітація складалася з 30-хвилинних щоденних сеансів (5 днів на тиждень протягом 3 тижнів поспіль) вертикалізації пацієнта у відділенні інтенсивної терапії з використанням нахиленого столу зі ступінчастим пристроєм. Сеанси розпочинали через 12,7 +/- 8,7 днів після травми. Після позиціонування пацієнта нахил нахилу столу поступово збільшували від 0 [градусів] до 60 [градусів] протягом 9 хвилин. Частота кроків була встановлена на рівні 20 кроків/хв протягом усієї реабілітації. Серцево-судинні та дихальні параметри постійно контролювалися і реєструвалися кожні 20 секунд.
Під час усіх процедур не виникало жодних побічних ефектів, і не було жодного перерваного сеансу. Під час процедур були зареєстровані різні гемодинамічні зміни; всі мінімальні та максимальні значення, досягнуті за кожним параметром, залишалися в межах безпечного діапазону: серцевий викид від 3 до 12,3 л/хв; частота серцевих скорочень від 53 до 147 уд/хв; середній артеріальний тиск від 51 до 170 мм рт. ст.. Під час одноразових сеансів не було виявлено жодних змін у неврологічному статусі.
Щодо можливості проведення втручання не виникло жодних проблем: у відділенні інтенсивної терапії стіл вертикалізатор знаходиться в палаті пацієнта і не потребує переміщення (процедура, яка б означала втрату часу, простору та кадрових ресурсів). Середня тривалість кожного сеансу становила 46 +/- 4 хвилини, включаючи 12 +/- 3 хвилини на переміщення пацієнта (з ліжка на нахильний стіл і навпаки), 4 +/- 1 хвилину на налаштування серцево-судинного монітора і 30 хвилин лікування. Сеанси були повністю завершені і перебували під постійним наглядом медсестри і фізіотерапевта, а лікар-реаніматолог завжди був доступний у разі необхідності. Враховуючи хороші результати з безпеки, допустимо проводити цю реабілітацію без нагляду фізіотерапевта, а медсестра допомагала б тільки в процедурах переміщення пацієнта і в разі необхідності, щоб зменшити залучення персоналу.