Анотація
Фізичні вправи, якщо вони виконуються регулярно та в помірних дозах, є доведеним нефармакологічним заходом, який допомагає запобігти неінфекційним захворюванням а також знизити рівень смертності від будь-якої причини. Загалом, люди похилого віку виконують недостатню фізичну активність і не дотримуються необхідної кількості рекомендованих Всесвітньою організацією охорони здоров’я для покращення здоров’я за допомогою фізичної активності. Однак існує мало доказів щодо адекватного рівня фізичних навантажень для людей похилого віку, особливо для тих, хто має поліморбідну патологію. Основною метою дослідження було оцінити вплив 6-тижневого втручання на результати, пов’язані зі здоров’ям (склад тіла, зміни гемодинаміки та функціональності) у 24 осіб у віці 65 років і старше з поліморбідною патологією в рандомізованому контрольованому дослідженні. Дослідження складалося з дуже низького обсягу (60 хв на тиждень) тренувань низької та помірної інтенсивності (сприйняття зусиль від 3 до 6 за 11-бальною шкалою). Після дослідження артеріальний тиск достовірно (p = 0,038) знизився в групі (ЕГ), яка займалася фізичними вправами, причому у чоловіків зниження було вищим. Крім того, в ЕГ зменшилася окружність талії (p = 0,005), що є показником абдомінального ожиріння, і була продемонстрована підвищена ймовірність (73%) того, що випадково обрана зміна показника м’язової маси в ЕГ буде більшою, ніж випадково обрана зміна показника в контрольній групі. Фізичні вправи були особливо ефективними для покращення функціональних можливостей літніх людей з мультиморбідною патологією, особливо у швидкості ходьби та навичках рівноваги. Перцептивно регульована інтенсивність під час тренувань виявилася дуже цікавою стратегією для тренування осіб з низькою фізичною підготовкою та супутніми захворюваннями. Це дослідження зареєстроване на сайті Clinicaltrials.gov (NCT 04842396).
Вступ
Похилий вік визнано фактором ризику більшості хронічних захворювань, а наявність більш ніж двох захворювань (тобто мультиморбідність), яка часто зустрічається майже у двох з трьох літніх людей, пов’язана з підвищеним ризиком інвалідності та слабкості, зниженням якості життя та смертності. Фізична активність (ФА) була запропонована як ефективне рішення, яке при регулярній практиці діє як нефармакологічне втручання, що генерує адаптивну відповідь, яка, як було доведено, запобігає і лікує неінфекційні захворювання (НІЗ) і до 35 хронічних станів. Регулярна фізична активність (ФА) знижує рівень смертності від усіх причин, зменшує захворюваність, зменшує витрати на охорону здоров’я та має відносно мінімальні побічні ефекти порівняно з лікарськими засобами. Більше того, ФА забезпечує імунну компетентність протягом усього життя, допомагаючи, серед іншого, у профілактиці інфекційних захворювань, таких як віруси та бактеріальні інфекції, і було висловлено припущення, що це може навіть обмежити і затримати старіння імунної системи. Також з’являється все більше доказів, отриманих в результаті попередніх досліджень, що ФА, особливо вправи кардіореспіраторного типу, покращують психічне здоров’я і затримують когнітивні порушення у літніх людей.
За оцінками, 27,5% населення світу у 2016 році не дотримувалися рекомендацій, встановлених для країн-членів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щодо фізичної активності, яка сприяє зміцненню здоров’я. Крім того, фізична неактивність зростає з віком; здорові люди похилого віку, а також люди з інвалідністю та хронічними захворюваннями часто мають менший доступ до безпечних, доступних, недорогих та відповідних місць, де вони можуть бути фізично активними. Рекомендації з ФА для дорослих у віці 65 років і старше передбачають щонайменше 150 хв аеробної фізичної активності помірної інтенсивності протягом тижня, щонайменше 75 хв аеробної фізичної активності високої інтенсивності протягом тижня або еквівалентну комбінацію активності помірної та високої інтенсивності. Обмеження вищезгаданої рекомендації ВООЗ полягає в тому, що вона ґрунтується на наукових доказах, які в основному базуються на дослідженнях за участю здорових людей похилого віку і не можуть бути застосовані до людей похилого віку, які зазвичай характеризуються низькою фізичною підготовленістю. Ці рекомендації, які також є основою політики сприяння фізичній активності в деяких національних департаментах охорони здоров’я, були піддані критиці за можливий дестимулюючий ефект, який вони можуть спричинити, створюючи бар’єр для «активізації» неактивних осіб. Збільшення фізичної активності і, як наслідок, підвищення фізичної підготовленості має бути основним напрямком, яке повинно досягти всього населення, особливо тих, хто веде малорухливий спосіб життя і має дуже низьку фізичну підготовленість. Люди похилого віку, як правило, перебувають у такій ситуації, особливо ті, хто перебуває в інституційних установах, з показниками поширеності кволості в будинках для людей похилого віку вище 60%. Доведено, що менші рівні інтенсивності та обсягу фізичних навантажень, тобто нижчі за рекомендовані ВООЗ, покращують фізичну форму та інші маркери, пов’язані зі здоров’ям (склад тіла, функціональний стан, гомеостаз глюкози, здоров’я кісток, психологічне благополуччя та загальну якість життя), у дорослого населення різного віку. Крім того, нещодавній систематичний огляд і мета-аналізів показав, що фізична активність помірної інтенсивності може бути достатньою для зниження ризику розвитку деменції від усіх причин і що деякі захисні переваги фізичної активності для літніх людей накопичуються значно нижче, ніж це передбачено сучасними рекомендаціями для охорони здоров’я. Підсумовуючи, видається необхідним вивчити адекватні рівні фізичних навантажень для літніх людей, які часто мають низький рівень фізичної активності та фізичної підготовки, проводять багато часу в сидячому положенні, а мультиморбідна патологія утримує їх від фізичних вправ.
Однією з головних проблем при призначенні рівня фізичних навантажень для людей похилого віку є встановлення інтенсивності вправ і підтримання її протягом заняття. Моніторинг внутрішнього навантаження під час тренування є складним питанням, оскільки визначене зовнішнє навантаження (наприклад, швидкість ходи, потужність циклу), призначене для групи літніх людей з високою поширеністю поліморбідної патології, не є універсальною вправою. Поширеним методом моніторингу внутрішнього навантаження при виконанні кардіореспіраторних блоків вправ є реєстрація частоти серцевих скорочень (ЧСС); однак літні люди з поліморбідною патологією, які часто вживають ліки, ставлять під сумнів надійність ЧСС для моніторингу реакції на фізичне навантаження. На противагу цьому, оцінка сприйняття зусиль (тобто RPE) використовується як ефективний інструмент для регулювання інтенсивності фізичного навантаження, навіть в осіб, які отримують терапію β-блокадами, та осіб з легкими когнітивними порушеннями. Однак, попередбно ефект перцептивно керованого тренування у літніх людей з мультиморбідністю не вивчався. Тому метою даної роботи було вивчення впливу тренувань низької і помірної інтенсивності на склад тіла, гемодинамічні показники та функціональну активність у людей похилого віку з поліморбідною патологією.
Результати
Контрольна та основна групи були однорідними за всіма параметрами.
Існувала взаємодія між часом і вагою в групі (t20 = 3,01, p = 0,007) та окружності талії (ОТ) (t22 = -3,14, p = 0,005), що свідчить про те, що учасники експериментальної групи (ЕГ) помірно збільшили свою вагу (зі стохастичною перевагою взаємодії між часом (після та до втручання) і групою [ЕГ порівняно з контрольною групою (КГ)] (ЕГ-КГ) = 73%) і значно зменшили свою ОТ (ЕГ-КГ = 17%). Однак скориговане постфактум порівняння показало значущі зміни в ЕГ лише для WC (t22 = 3,47, p = 0,013). Учасники з ЕГ зменшили на 4,6 см (95% довірчий інтервал (ДІ) [-7,4; -1,7] см, AEG-КГ = 17%, великий) ОТ в порівнянні з КГ як результат втручання. Загалом, не було виявлено жодних змін у м’язовій або жировій масі в результаті втручання. Незважаючи на ці результати, ймовірність того, що випадково обрана зміна показника м’язової маси в ЕГ буде більшою, ніж у КГ, становила 73%. При коригуванні спостерігалася взаємодія (час × група × стать) для ваги (β = 1,98, 95% ДІ [0,31; 3,66], t20 = 2,32, p = 0,031) і не було значного збільшення м’язової маси (β = 1,00, 95% ДІ [-0,05; 2,06], t18,96 = 1,86, p = 0,079). Аналіз простих ефектів показав, що чоловіки в ЕГ значно збільшили свою вагу (β = 1,28, 95% ДІ [0,34; 2,22], t20 = 2,83, p = 0,010) і майже не збільшили свою м’язову масу (β = 0,58, 95% ДІ [-0,01; 1,17], t19,95 = 2,06, p = 0,053).
Гемодинамічні зміни
Загалом, не було виявлено значущого ефекту взаємодії або групових відмінностей (ЕГ проти КГ) щодо частоти серцевих скорочень у стані спокою (ЧСС), систолічного артеріального тиску в стані спокою (САТ), діастолічного артеріального тиску в стані спокою (ДАТ) або середнього артеріального тиску в стані спокою (САТср). Однак був виявлений ефект часу, який показав, що після вимірювання САТrest знизився на 6,5 мм рт.ст. (95% ДІ [-12,2; -0,8], t20 = -2,22, p = 0,038). Крім того, оцінені параметри з фіксованими ефектами показали післяінтервенційний вплив статі, вказуючи на те, що чоловіки мали нижчі значення САТпрест, ніж жінки (β = -15 мм рт.ст., 95% ДІ [-26,7; -3. 3], t20 = -2,51, p = 0,021), DBPrest (β = -8,4 мм рт.ст., 95% ДІ [-14,8; -1,9], t20 = 2,53, p = 0,020) і MBPrest (β = -10,6 мм рт.ст., 95% ДІ [-18,3; -2,9], t20 = -2,68, p = 0,014). Пізніше простий аналіз ефектів показав, що втручання було особливо ефективним для чоловіків ЕГ, оскільки вони знизили САТ (β = -18,0 мм рт.ст., 95% ДІ [-30,9; -5,11], t20 = -2,91, p = 0,009) і ДАТ (β = -12,7 мм рт.ст., 95% ДІ [-23,4; -1,9], t20 = -2,45, p = 0,023). Випадкові перехоплення були помірними для HRrest (ICC = 0,692) і SBPrest (ICC = 0,613) і низькими для DBPrest (ICC = 0,271).
Функціональні зміни
Функціональні зміни, оцінені в ході функціонального тесту (загальний бал за Performance-Oriented Mobility Assessment, POMA-T), показали значний ефект втручання (F1,∞ = 23,86, p < 0,001) (Таблиця 3). В ЕГ ймовірність досягнення більших змін, тобто покращення результатів за POMA-T, становила 96%, ніж у КГ (див. рис. 1). Аналогічно, спостерігалася значна взаємодія (час × група) щодо балансу POMA, POMA-B (F1,∞ = 12,15, p < 0,001) та ходи POMA, POMA-G (F1,∞ = 19,70, p < 0,001) з більшою ймовірністю досягнення вищих значень в ЕГ (AEG-CG = 83% та 94%, відповідно), ніж у КГ. Постфактум аналіз виявив лише значущі зміни в ЕГ, зокрема, щодо POMA-T (p = 0,016) і POMA-G (p = 0,008), але не щодо POMA-B (p = 0,156). Функціональні зміни, оцінені за допомогою кількісного функціонального тесту (сумарний бал Короткої батареї фізичної працездатності, SPPB-T), показали значний ефект (F1,∞ = 23,77, p < 0,001) втручання (Таблиця 3). В ЕГ ймовірність досягнення більших змін у результатах за шкалою SPPB-T становила 93%, ніж у КГ. Крім того, ми виявили взаємодію (час × група) на швидкість ходи SPPB, SPPB-G (F1,∞ = 11,75, p = 0,001, AEG-CG = 81%) і на баланс SPPB, SPPB-B (F1,∞ = 6. 67, p = 0,010, AEG-CG = 72%); тим не менш, взаємодія SPPB стілець-стійка (SPPB-ChS) (F1,∞ = 1,81, p = 0,179, AEG-CG = 66%) не була значущою. Постфактум порівняння не виявило суттєвих змін у компонентах SPPB та загальних балах у КГ. Незважаючи на ці порівняння, ЕГ помірно покращила загальний бал SPPB [p = 0,016, стохастична перевага після втручання порівняно з попереднім (Apost-pre) = 67%], не продемонструвала значного покращення SPPB-G (p = 0,080, Apost-pre = 67%) і не показала значних змін у SPPB-B (p = 0,408, Apost-pre = 59%) та SPPB-ChS (p = 0,152, Apost-pre = 59%).
Індивідуальні відповіді показали чітку еволюцію пацієнтів ЕГ у бік вищих показників за POMA-T і SPPB-T, досягнувши «ефекту стелі» за POMA-T після втручання .
Кореляційні зв’язки
Достовірних зв’язків між змінами складу тіла, параметрів гемодинаміки та функціональних показників не виявлено. В ЕГ спостерігався позитивний зв’язок між відсотком зміни ЖЄЛ (∆ЖЄЛ, %) та відсотком зміни м’язової маси (∆ММ, %) (r = 0,640, p = 0,025). Як видно з рис. 2 (секція а), цей зв’язок був обумовлений зменшенням WC та збільшенням ММ (див. пунктирні криві щільності). Не було виявлено зв’язку між ВК та зміною жирової маси, ∆ЖМ (рис. 2, секція б). Позитивний зв’язок спостерігався також між ОТ (∆ ОТ, %) і вагою (∆ вага, %) (r = 0,600, p = 0,039), причому зменшення ОТ призводило до збільшення ваги (див. рис. 2, секція в). Крім того, ∆ММ (%) був позитивно пов’язаний з ∆ваги (%) (r = 0,677, p = 0,016, див. рис. 2, секція d) і негативно пов’язаний з ∆ФМ (%) (r = -0,623, p = 0,031) (див. рис. 2, секція f). З іншого боку, в КГ позитивний зв’язок спостерігався лише між ∆масою тіла (%) та ∆ОБ (%) (r = 0,657, p = 0,028) (див. рис. 2, секція d), а між ∆ОБ та ∆ОБ не було виявлено жодного зв’язку (рис. 2, секція e).
Обговорення
Короткострокові фізичні тренування (тобто 6 тижнів), що складаються з меншого обсягу велотренувань низької та помірної інтенсивності з одночасним навантаженням на верхні та нижні кінцівки, значно зменшили обхват талії та покращили функціональні показники, особливо рухові навички, пов’язані з рівновагою та ходою, у літніх людей, які перебувають у стаціонарних закладах, з поліморбідною патологією.
Наскільки відомо авторам, наразі недостатньо досліджень, які б застосовували тренування з контрольованою низькою та помірною інтенсивністю у літніх людей. Було знайдено докази зв’язку між зменшенням WC і втратою жирової маси (шкірної складки) з легкою та помірною (високою світлою) ПА у літніх людей. Попередні перехресні дослідження показали, що більші обсяги ПА (>300 хв/тиждень), ніж рівень фізичного навантаження, використана в нашому втручанні (60 хв/тиждень), необхідні для спостереження більших змін складу тіла. Однак у цих дослідженнях неможливо спостерігати ефект від щотижневих кумулятивних тренувань, і все ж у даному дослідженні учасники виконали загалом 18 велотренувань по 20 хвилин із поступово зростаючою інтенсивністю. Оцінка ваги зросла до 1,29 кг (р = 0,007), а м’язова маса зросла до 530 г (р = 0,065) в ЕГ порівняно з КГ. Крім того, була на 73% (велика) більша ймовірність знайти одного учасника ЕГ із збільшенням ваги, ніж у КГ, і була однакова ймовірність знайти одного учасника ЕГ із збільшенням м’язової маси, ніж у КГ. Насправді аналіз асоціацій показав сильний значущий зв’язок у EG між змінами маси тіла та змінами м’язової маси та відсутність суттєвого зв’язку щодо змін жирової маси. Учасники ЕГ набрали вагу, що було частково (тобто на 43%) пов’язане зі збільшенням м’язової маси, а приблизно половина учасників КГ показали зниження ваги, частково пов’язане зі зменшенням м’язової маси.
Крім того, відсоткові зміни м’язової маси в ЕГ були тісно пов’язані з відсотковим зменшенням окружності талії. З іншого боку, КГ в основному демонструвала стабілізацію або зменшення ваги без змін або зменшення м’язової маси. Важливо, що ці результати вказують на те, що учасники ЕГ збільшили свою вагу з одночасним збільшенням м’язової маси та зменшенням абдомінального жиру. З іншого боку, КГ в основному демонструвала стабілізацію або зменшення ваги без змін або зменшення м’язової маси. Низький фізичний стан учасників та збільшення інтенсивності їзди на велосипеді в останній тритижневий період тренувального втручання, ймовірно, сприяли змінам складу тіла в ЕГ. Примітно, що половина учасників CG показали зменшення м’язової маси лише через 6 тижнів, навіть незважаючи на те, що вони виконували свою звичну діяльність. Ці висновки підкреслюють необхідність впровадження специфічних та індивідуальних вправ для людей похилого віку, щоб уповільнити або навіть повернути назад пов’язане з віком зменшення м’язової маси, яке може бути пов’язане з саркопенією. Коли були зроблені поправки на стать, аналіз одного ефекту підтвердив збільшення м’язової маси у чоловіків. Можна припустити, що статева залежність змін м’язової маси може бути зумовлена меншою здатністю до гіпертрофії у літніх жінок у менопаузі або впливом будь-якої патології, спеціальної дієти чи ліків для її лікування на синтез м’язового білка.
Спостерігався часовий ефект без групових відмінностей у частоті серцевих скорочень у спокійному стані та при артеріальному тиску. Проте простий аналіз ефектів показав, що чоловіки з ЕГ мали знижений САТ (~15 мм рт. ст.) і МАТ (~ 13 мм рт. ст.) після втручання. Було підкреслено, що динамічні тренування на витривалість постійно знижують артеріальний тиск, навіть відповідаючи ефектам препаратів першого ряду. Учасники даного дослідження значно знизили свій САТ більш ніж на 8,96 мм рт.ст., значення, подібне до того, яке було наведено в систематичному огляді з мета-аналізом, де було проаналізовано 391 рандомізованих контрольованих досліджень. У вищезгаданому огляді вже було встановлено, що у чоловіків старше 50 років з гіпертонією були фактори, які сприяли хронічному зниженню АТ після динамічного тренування на витривалість. У літературі точаться дискусії щодо дози фізичного навантаження, яку слід рекомендувати для оптимізації хронічного гіпотензивного ефекту. Зростаюча кількість даних свідчить про те, що існують статеві відмінності в адаптації шлуночків і судин до аеробних (на витривалість) вправ, які викликають різний баланс регуляторних проблем для серцево-судинної системи літніх жінок і чоловіків. Статеві відмінності під час фізичних вправ, після тренувань і у відповідь на фізичні вправи не повністю відомі, і дане дослідження не має достатнього розміру вибірки для вирішення цієї проблеми. Крім того, вплив ліків на АТ та їх взаємодія з фізичними вправами могли вплинути на різні реакції між чоловіками та жінками в нашому дослідженні. Майбутні дослідження повинні з’ясувати вплив різних доз аеробних вправ на людей похилого віку та їх взаємодію зі статтю, патологіями та ліками.
Загалом, велотренування від низького до помірного покращило функціональні показники, що відображено в загальних балах за POMA та SPPB. Рівновага та хода були моторними навичками, які принесли найбільшу користь; на відміну від цього, не було жодного покращення у тесті «крісло-стоячи». Зміни продуктивності, що спостерігалися, узгоджувалися зі специфікою адаптації до фізичних вправ. Хода та рівновага вимагають координації між кінцівками та меншої напруги м’язів; однак вставання зі стільця вимагає координації між кінцівками з вищим рівнем м’язової напруги. У дане дослідження з фізичними вправами було вирішено включити вибірку людей похилого віку з мультиморбідністю та низькою функціональною мобільністю та потенційно підвищеним ризиком смерті відповідно до міжквартильного діапазону їхніх загальних балів SPPB (Q25 = 5,3 бали та Q75 = 8,3 бали) шляхом залучення їх до тренувань з їзди на велосипеді. Добірка використаних вправ виявилася корисною і безпечною для покращення функціональних можливостей немічних людей похилого віку; однак багатокомпонентне тренування слід розглянути для покращення здатності підніматися зі стільця, що передбачає більш високий рівень сили, ніж ходьба або підтримання статичної пози. Їзда на велосипеді класифікується як види вправ на витривалість у безперервних вправах на силу-витривалість; однак, коли використовується велопристрій, цінною стратегією було б збільшення опору педалі, щоб сприяти більш орієнтованому на силу тренуванню, сприяючи приросту сили та ставши першим кроком до впровадження вправ з обтяженнями. У цьому дослідженні ЕГ покращила свої оцінки SPPB-T на 2,5 бала, що більш ніж удвічі перевищує те, що вважається суттєвою зміною (тобто безумовно важлива зміна = 1 бал30).
Незважаючи на вищезазначені результати, учасники КГ суттєво знизили свої бали SPPB. З іншого боку, POMA збільшився на 2 бали в EG і знизився на 2 бали в CG, що підкреслює більше покращення, ніж 0,8 бала, про які повідомляється як достовірну зміну середнього балу. Загалом було виявлено, що повсякденних дій, які виконує ця вибірка літніх людей, недостатньо для підтримки функціональної працездатності протягом 6 тижнів. Втручання з фізичними вправами призвело до 93% і 96% ймовірності того, що випадково вибрана зміна функціональної продуктивності від ЕГ буде більшою, ніж випадково вибрана зміна від CG.
Дане дослідження має кілька потенційних обмежень. По-перше, тривалість дослідження включала 6 тижнів втручання, і хоча за цей короткий проміжок часу учасники покращили фізичний стан та функціональні можливості за допомогою тренувань із малим об’ємом і легкої та помірної інтенсивності, у майбутніх дослідженнях необхідно було б перевірити, чи буде спостерігатися прогресивне покращення, подовжуючи тривалість тренувань протягом більш тривалих періодів. Визначення мінімального рівня навантажень є дуже важливим для популяції людей похилого віку з супутніми захворюваннями, оскільки використання високого рівня тренувань було б неможливим у клінічному контексті та може також знизити мотивованість пацієнтів. Крім того, майбутні дослідження мають проаналізувати мінімальний рівень навантажень, необхідний для отримання більшої користі серед літніх людей. Крім того, хоча контроль фізіологічних змінних (частота серцевих скорочень, артеріальний тиск і насичення киснем) проводився тричі під час сеансів (до, під час і після), безперервне використання кардіомоніторів і газоаналізатора могло надати цінну інформацію для оцінки фізіологічних змін і механізму адаптації учасників разом із сеансом. З іншого боку, втручання, яке використовується в цьому дослідженні, має доповнюватися вправами для покращення м’язової сили. У цьому дослідженні фізична функція покращилася під час ходьби та рівноваги, але не спостерігалося покращення часу, проведеного в тесті «сидіти-стояти». Зменшення сили та швидкості, яке відчувають люди похилого віку, призводить до критичного порушення здатності генерувати м’язову силу або здатності виконувати рухи, які вимагають прояву сили з певною швидкістю. Два десятиліття тому вважалося, що сила м’язів необхідна для покращення результатів у спортивній діяльності; проте протягом останніх десяти років було відомо, що це також важливий компонент у виконанні певних видів повсякденної діяльності, що тісно пов’язане з покращеною функціональністю. Адекватний рівень нервово-м’язової сили допоможе людям похилого віку сповільнити свій рух, змінити спонтанний напрямок ходи або зупинити рух у ситуації, яка створює певний ризик падіння; це також дозволить їм відновити рівновагу перед зовнішніми перешкодами (наприклад, камінь на дорозі, підйом в автобусі тощо). Дійсно, було припущено, що м’язова сила є більш дискримінуючим предиктором функціональної продуктивності у літніх людей, ніж м’язова сила. Нарешті, це дослідження має невеликий розмір вибірки, і, незважаючи на те, що індивідуальну поведінку учасників аналізували статистичними методами та графічними репортажами, у майбутніх дослідженнях цю навчальну програму слід відтворити у більшій вибірці. Необхідно покращити призначення фізичних вправ для людей похилого віку з супутніми захворюваннями, а недорогі інструменти призначення фізичних вправ і моніторингу легко впроваджувати в клінічних умовах, що полегшує практику виконання фізичних вправ як звички, особливо в будинках для літніх людей.
Висновки
Загалом 20 хвилин велотренувань 3 дні на тиждень із низькою та помірною інтенсивністю покращили фізичний стан та підвищили ефективність ходьби та рівноваги лише за 6 тижнів у літніх людей із кількома захворюваннями. Крім того, було виявлено позитивний вплив на артеріальний тиск у спокійному стані у чоловіків. Подальші дослідження мають розглянути вивчення різних адаптацій до серцево-судинних тренувань у жінок. Крім того, перцептивно регульована інтенсивність під час фізичних вправ виявилася дуже цікавою стратегією для тренувань людей з низькою фізичною підготовленістю та мультиморбідністю. Перцептивно регульований навантажувальний тест (PRET) є недорогим, безпечним, простим у застосуванні та дозволяє індивідуально контролювати внутрішнє навантаження, особливо у літніх людей, які приймають β-блокатори. Тому видається доцільним заохочувати заклади довгострокового догляду запроваджувати програми вправ для сприяння довгостроковій фізичній незалежності та зменшення розвитку саркопенії у літніх людей із мультиморбідністю. Ці програми слід дозувати засобами, які дозволяють індивідуалізувати інтенсивність і починати з низького рівня та поступово його збільшувати. Дане дослідження показало дуже хороші результати при застосуванні рівня навантажень, значно нижчого за рекомендації ВООЗ для людей похилого віку. Потрібні додаткові дослідження для вивчення мінімального і оптимального рівня фізичних вправ, які приносять користь здоров’ю літніх людей із кількома захворюваннями.
Пристрій для реабілітації MOTOmed layson для лежачих пацієнтів, які перебувають на тривалому лікуванні в постільному режимі, на ранніх етапах реабілітації або в відділенні інтенсивної терапії, а також для тих, хто підключений до апарату ШВЛ або відвідує процедури гемодіалізу.
Пристрій призначений для забезпечення безперервного пасивного руху рук та ніг і може працювати в активному або активно-пасивному режимах. Він використовується для пацієнтів із неврологічними та ортопедичними захворюваннями, які мають проблеми з ходьбою або обмежену рухливість ніг та/або рук. Пристрій дозволяє легко перемикатися між тренуванням ніг і рук. Ціни на обладнання для реабілітації (ПМГ)
Цей тренажер може працювати в режимі безперервного пасивного руху кінцівок або ж у активному режимі. Він дозволяє одночасно працювати над реабілітацією як рук, так і ніг, що робить життя медичного персоналу набагато легшим. Пристрій ідеально підходить для дорослих людей, які мають проблеми з неврологічними або ортопедичними захворюваннями, особливо якщо у них є труднощі з ходьбою або обмежена рухливість рук і/або ніг. Ціни на обладнання для реабілітації (ПМГ)