Післяопераційна реабілітація — ключовий етап відновлення

Після операції на сухожиллях чи хрящах зап’ястка реабілітація починається вже у ранньому післяопераційному періоді, часто у перші 1–2 доби за умови стабільного стану пацієнта. Основні цілі такого підходу:

• зниження болю і набряку;

• запобігання контрактурам і м’язовій атрофії;

• відновлення обсягу рухів та координації;

• повернення до побутової та професійної активності.

Протягом перших тижнів після операції відбувається поступове введення рухових вправ. На початку їхня інтенсивність низька — повільні згинання/розгинання, легкі кругові рухи, вправи на пронацію та супінацію. Згодом, за відсутності болю та з урахуванням клінічної динаміки, навантаження збільшують, включають вправи на силу, витривалість та координацію.

Реабілітація після операцій торкається не тільки суглоба, але й міякотонії та сенсорної функції, що особливо важливо при відновленні складних рухових навичок. У всіх випадках програма повинна бути індивідуальною і адаптованою під пацієнта, враховувати характер операції, вік, рівень функціональних порушень і супутні захворювання.

Роль спеціалізованих пристроїв у реабілітації зап’ястка

Умовно всі реабілітаційні методи можна поділити на:

• пасивні — коли рух забезпечує терапевт або механізм без участі пацієнта (пасивна мобілізація, електростимуляція);

• активні — пацієнт сам виконує рухи під контролем фахівця;

• активно-пасивні — поєднання обох підходів за допомогою обладнання.

Спеціальні пристрої для реабілітації зап’ястка дозволяють безпечно проводити активні та активнопасивні рухи, імітуючи природні анатомічні осі суглобів. Такі тренажери розвивають гнучкість, силу м’язів, а також координацію рухів, що є критично важливим після оперативного втручання на сухожиллях чи хрящах.

Переваги використання спеціалізованих пристроїв

1. Контрольований діапазон рухів. Пристрій гарантує безпечний кут згинання та обертання відповідно до анатомічних особливостей.

2. Регульовані режими навантаження. Терапевт може поступово збільшувати опір або підтримку залежно від стадії відновлення.

3. Безпека та адаптація. Пацієнт сам визначає больовий поріг, а пристрій налаштовується таким чином, щоб уникати перенавантаження.

4. Функціональний розвиток рухів. Активні вправи допомагають тренувати не лише суглоб, але й нервово-м’язову координацію.

Приклад застосування: реабілітаційний пристрій ПІКТОР

Одним із прикладів такого обладнання є реабілітаційний пристрій для зап’ястку ПІКТОР — сучасний тренажер, який дозволяє виконувати комплекс активних і асистивних вправ для променево-зап’ясткового суглобу.

Що таке ПІКТОР і як він працює

ПІКТОР створений для комплексної реабілітації променево-зап’ясткового суглобу шляхом виконання активних, асистивних та ізометричних рухів. Пристрій дозволяє пацієнту самостійно регулювати рівень навантаження, що сприяє комфортному тренуванню без надмірного болю чи ризику травматизації.

Цей тренажер підтримує такі типи рухів:

• згинання та розгинання зап’ястя;

• відведення та приведення кисті;

• пронація та супінація передпліччя.

Важливо, що ПІКТОР дозволяє не лише виконувати рухи, але й адаптуватись до анатомічних осей суглоба, що є критично важливим після операцій на сухожиллях і хрящах.

Практичний випадок використання

Уявімо пацієнта після артроскопічної реконструкції сухожилля променево-зап’ясткового суглобу. Після зняття іммобілізації лікар-реабілітолог розпочинає реабілітацію з аналізу стану рухів і розробки індивідуального плану. На першому етапі пацієнт виконує базові вправи ЛФК під контролем терапевта.

На наступному етапі, коли дозволена активна робота в суглобі, до програми додають заняття на пристрої ПІКТОР:

1. Легкі активні рухи без опору — пацієнт поступово згинає і розгинає зап’ястя, адаптуючи рухи до больового порогу.

2. Асистивні рухи з підтримкою — пристрій допомагає виконувати повні рухові амплітуди, що особливо корисно при слабкій м’язовій активності.

3. Рухи з опором — на пізніших етапах включають вправи із легким опором для стимуляції м’язової сили.

Такий поетапний підхід дозволяє безпечно збільшувати навантаження, зменшувати ризик виникнення контрактур та сприяти стабільному поверненню функціональних можливостей руки в побуті чи професійній діяльності.