Основні принципи реабілітації після ендопротезування
Чому фізична реабілітація важлива
-
Після операції на колінному або кульшовому суглобі потрібне відновлення сили м’язів, що підтримують суглоб, — квадрицепс, сідничні, м’язи стегна та гомілки, а також нормалізація кровообігу, щоб запобігти набрякам і тромбозам.
-
Відновлення нормального діапазону рухів (ROM — range of motion), стабільності, координації та балансу.
-
Навчання правильної ходи, поступове збільшення навантаження і повернення до повсякденної активності — все це складає основу успішної реабілітації.
Етапи реабілітації
Орієнтовно реабілітацію можна поділити на такі фази (для кульшового або колінного суглоба):
- Найранніший період (перші дні після операції): підйом з ліжка, перші легкі вправи на рухливість, вправи для покращення кровообігу (наприклад, “пампання” стоп, обертання щиколоток).
-
Початковий період ходьби (1–2-й тиждень): навчання ходьбі з милицями або ходунками. Важливо, щоб крок був ритмічним, плавним, з поступовим збільшенням відстані.
-
Фаза відновлення сили й стабільності (2–6 тижнів): поступове зменшення допоміжних засобів (переходом з ходунків на одну милицю або тростину), зміцнення м’язів стегна, таза, навколо суглоба, розвиток балансу та координації.
-
Пізня реабілітація (з 6 тижнів до 3–6 місяців): нормалізація ходи, повернення до побутових навичок, поступове введення вправ на гнучкість, стабільність, тонус м’язів, можливо — низькоударні види активності (велотренажер, плавання).
Важливо, що протоколи можуть відрізнятися залежно від клініки, підходів хірурга/реабілітолога та індивідуальних особливостей пацієнта.
Перехід до мінімальної допомоги: одна милиця або тростина
Після 2–3 тижнів (за умови стабільного стану, зменшення болю, зростання сили) пацієнт може перейти на одну милицю або тростину — зазвичай у руці протилежній боку операції. Це сприяє більш природній ході, а також адаптації до повсякденних навантажень.
Далі — поступове збільшення тривалості ходьби, часу стояння, роботи над балансом і стабільністю.
Ступінь вправностей: сходи, підйоми, нормальна хода
Через 4–6 тижнів — під контролем фізіотерапевта — можна долучати вправи, які тренують не тільки ходьбу, а й координацію, стабільність, м’язову силу, витривалість. Це може бути ходьба по рівній поверхні, підйоми і спуски по сходах, поступове збільшення навантаження.
При цьому важливо памʼятати про обмеження (якщо такі є, залежно від підходу операції): уникати занадто глибоких згинань кульшового суглоба (>90°), різких поворотів, скручувань, сидінь на низьких поверхнях, схрещування ніг тощо.
Як спеціальне реабілітаційне обладнання може допомогти
Використання спеціалізованого обладнання може значно полегшити, прискорити та зробити більш ефективною реабілітацію після ендопротезування. Тут розглянемо кілька прикладів з асортименту, пропонованого на ml.com.ua, та способи їхнього використання.
Динамічні сходи-бруси
- Цей пристрій — комбіновані сходи і поручні, що дозволяють поступово тренувати підйоми/спуски, зміну висоти, відчуття рівноваги, координацію та м’язову активність ніг у контрольованих умовах.
-
На початкових етапах, коли пацієнту важко пересуватись на рівній поверхні, такі сходи-бруси дають змогу почати тренування підйомів/спусків, балансування, контроль ваги — з підтримкою руками. Це сприяє зміцненню м’язів стегна, сідничних м’язів, м’язів корпусу.
-
Згодом, коли м’язи стануть сильнішими і з’явиться впевненість у рівновазі, можна поступово ускладнювати вправи: ходьба вверх/вниз, зміна напрямку, контроль кроку, що відповідає реальним умовам повсякденного життя (сходи, рівні поверхні, підйоми).
Це особливо важливо для пацієнтів після заміни колінного суглоба, адже навантаження на коліно при підйомах/спусках допомагає поступово навчати суглоб адекватно функціонувати. До того ж, за рахунок опори — зменшується ризик падіння, перевантаження, надмірного навантаження на прооперовану ногу.
Бруси з перешкодами, прості бруси для ходи
Це класичне обладнання для навчання ходьбі, стабілізації, переносу ваги.
-
На етапі, коли пацієнт ще не готовий до самостійної ходи або має слабкість м’язів, бруси дають надійну опору і безпечне середовище для тренування базової ходи.
-
Дозволяють відпрацьовувати правильну техніку: правильне розташування стопи (п’яткою вниз, потім стопа, потім відрив носка), контроль колінного та кульшового суглоба, рівномірний розподіл ваги. Це важливо для формування коректної ходи та запобігання компенсацій (перенесення ваги на здорову ногу, навантаження на інші суглоби).
-
Згодом, коли сила м’язів і баланс покращаться — можна переходити до меншої опори (одна милиця, потім тростина), або навіть до безопорної ходи, залежно від стану.
Сходи з рампою
Таке обладнання дає змогу моделювати реальні умови: підйом, спуск, зміна кута нахилу, контроль рівноваги, баланс.
-
На більш пізніх етапах реабілітації (коли базова хода вже відпрацьована) — тренування на сходах з рампою допомагає підготуватися до повсякденних життєвих ситуацій: під’їзди, тротуари, сходи, підйоми, тощо.
-
Це сприяє розвитку витривалості, контролю рухів, м’язової сили, координації, що є критичними для безпечної та незалежної ходи у реальному житті.
Активна реабілітація на тренажерах та пасивна/активна розробка суглобів
Для пацієнтів після ендопротезування, особливо на етапах 2–6 тижнів і пізніше, можуть бути корисні тренажери для контрольованих, керованих рухів та зміцнення м’язів без надмірного навантаження на суглоб.
-
Тренажер типу “Avior” дає змогу поступово навантажувати нижню кінцівку, тренувати рухливість, баланс, витривалість, контролювати діапазон рухів. Особливо важливо, якщо є слабкість м’язів, стомлюваність, порушення координації.
-
“Motomed Loop” чи подібні пристрої для пасивної/активної розробки суглобів — можуть використовуватися в ранній фазі, коли біль або обмеження рухів не дають змоги виконувати повноцінні вагонебезпечні вправи. Вони допомагають розробити коліно або кульшовий суглоб, зберегти рухливість, запобігти контрактурі, а також зменшити набряк і покращити кровообіг.
Для багатьох пацієнтів така комбінація (ходьба + тренажери + бруси/сходи) дає змогу безпечно, поступово, але ефективно повертати функції нижньої кінцівки.
Приклади програм реабілітації з використанням обладнання
Ось приблизні приклади, як може виглядати програма реабілітації для пацієнта після ендопротезування, із використанням описаних вище пристроїв:
| Етап | Орієнтовний термін | Основні завдання | Приклади обладнання та вправ |
|---|---|---|---|
| 1. Найраніший/Пост-операційний | 0–7 днів | Запобігання тромбозу, набрякам; початкова мобілізація | Легкі рухи в ліжку; вправи на гомілковостоп (обертання, “пампання”); підйом/перші кроки з ходунками або милицями |
| 2. Початкова ходьба | 1–2 тижні | Навчитися основам ходьби, впевненість у ході, мінімальна опора | Бруси Т-/U або класичні бруси; перші кроки з ходунками; контроль техніки ходи |
| 3. Перехідна фаза | 2–6 тижнів | Зміцнення м’язів, баланс, поступове зменшення опори | Динамічні сходи-бруси, бруси, прості ходи, тренажери типу Avior або Motomed (якщо дозволено), поступовий перехід на одну милицю/тростину |
| 4. Функціональна реабілітація | 6 тижнів–3–6 місяців | Відновлення повноцінної ходи, підйоми/спуски, підготовка до побуту | Сходи з рампою, тренажери для силової та функціональної підготовки, вправи на баланс, гнучкість, витривалість; поступове повернення до повсякденної активності (ходьба, побутові справи, легкі навантаження) |
Такий підхід — поєднання класичних фізичних вправ і спеціального обладнання — допомагає створити контрольоване, безпечне і поступове середовище для відновлення.
Висновок
Реабілітація після ендопротезування колінного чи кульшового суглоба — це не лише набір вправ, а комплексний, багатофазовий процес, який має на меті повернути людині нормальну, безпечну, незалежну ходу та функціональність у повсякденному житті.
Застосування спеціального реабілітаційного обладнання — брусів, сходів, тренажерів — може значно підвищити ефективність реабілітації: полегшити навчання ходьбі, тренувати баланс і координацію, зміцнити м’язи, підготувати до реальних життєвих умов (сходи, підйоми, тротуари).
Водночас, важливо, щоб програма відновлення була індивідуальною, побудованою під керівництвом фізичного терапевта або реабілітолога, з урахуванням особливостей пацієнта, типу протезу, супутніх захворювань, без шкоди для суглоба.



