RU
Страшна українська реальність створила унікальні виклики в медичній, хірургічній та реабілітаційній допомозі військовослужбовцям, які отримали поранення в умовах бойових дій.
Хоча сучасні бронежилети та розвиток медичних і хірургічних можливостей призвели до значного покращення показників виживання після важких поранень, стратегії реабілітації повинні адаптуватися, щоб йти в ногу з цими досягненнями.
Реабілітація постраждалих внаслідок бойових дій вимагає інтеграції багатьох професійних дисциплін для оптимального вирішення складних медичних та хірургічних умов, складних географічних обмежень та унікальних психосоціальних факторів, щоб задовольнити очікування пацієнтів, родин, держави та суспільства.
Реабілітація пораненого в бою починається на полі бою, з лікуванням, що рятує життя, яке надають військові медики та медичні працівники на місці бойових дій. Поранені військовослужбовці, як правило, отримують медичну допомогу на полі бою і швидко транспортуються наземним або іншим транспортом до позиції з більш високим рівнем медичної допомоги в зоні бойових дій. Сюди входить допомога, що надається передовими хірургічними бригадами та госпіталями бойового забезпечення, розташованими поблизу місця поранення.
Внаслідок застосування зброї і тактики, які часто зустрічаються в нинішньому конфлікті, з’явилося кілька типів поранень, які створюють унікальні виклики для реабілітації після поранення. Серед найбільш значущих і виснажливих травм – значна втрата кінцівок, пошкодження спинного мозку, черепно-мозкова травма, складні ортопедичні поранення та поранення м’яких тканин, а також посттравматичний стресовий розлад. Кожна з цих травм являє собою унікальний виклик для реабілітації, який лише ускладнюється, коли декілька з них поєднуються в комбінації. Наприклад, у понад 50% людей, які зазнали ампутації кінцівки внаслідок вибухової травми, діагностують супутню черепно-мозкову травму. Тому розробка комплексного плану реабілітації вимагає командного підходу, щоб адекватно задовольнити складні потреби таких пацієнтів і досягти максимально сприятливого результату.
ЗНАЧНА ВТРАТА КІНЦІВОК
Відмінності, що спостерігаються між військовими та цивільним населенням, значною мірою є наслідком суттєво різних механізмів отримання травм. Серед цивільного населення причиною більшості ампутацій є захворювання периферичних судин, на відміну від травм, пов’язаних з бойовими діями. Крім того, ампутації, що відбуваються у загальному населенні, як правило, представляють значно старшу популяцію пацієнтів порівняно з ампутаціями, що відбуваються у військовослужбовців. Дані показують, що 86% втрат кінцівок припадає на пацієнтів молодше 35 років, тоді як у загальній популяції 81% втрат кінцівок припадає на пацієнтів старше 44 років. 3 Одним з перших етапів реабілітації бойової ампутації є прийняття хірургічного рішення. Рішення про те, яку довжину кінцівки зберегти, а яку ампутувати, залежить від багатьох факторів. Кількість життєздатних тканин має бути достатньою для адекватного покриття збереженої довжини кістки та загоєння рани. Крім того, зважуються міркування щодо типів доступних протезів та очікуваних функціональних потреб пацієнта.
Наприклад, кукса збільшеної довжини може забезпечити більший косметичний ефект і сприйняття пацієнтом, але може обмежити можливості вибору компонентів протеза через кількість місця, яке займають або вимагають певні компоненти. В ідеальній ситуації в процесі прийняття рішення щодо довжини кукси беруть участь пацієнт, хірург, протезист, фізичні терапевти та ерготерапевти, а також фахівець з реабілітації. Звичайно, у випадках, коли екстрена ампутація необхідна для порятунку життя пацієнта, консультації з усіма сторонами можуть бути неможливими.
Регулярні візити до протезиста необхідні для планового технічного обслуговування, заміни гнізд і компонентів, а також для встановлення нових компонентів у разі зміни функціональних рівнів.
ТРАВМА СПИННОГО МОЗКУ
Спинномозкова травма – це стан, який виникає у бойових поранених внаслідок вибуху, вогнепального поранення або дорожньо-транспортної пригоди. Ці травми можуть бути функціонально руйнівними, спричиняючи параліч і втрату чутливості нижче рівня ураження. параліч і втрату чутливості нижче рівня ураження, а також втрату функції кишківника, сечового міхура і статевої функції. Залежно від рівня та тяжкості травми, травматичне пошкодження спинного мозку може призвести до широкого спектру клінічних та функціональних наслідків, і кожен рівень травми створює унікальні виклики для реабілітації травмованого пацієнта.
Належна підготовка та навчання військових медиків та інших осіб, які надають першу медичну допомогу, має важливе значення для запобігання погіршенню перебігу травми спинного мозку та інших медичних і хірургічних ускладнень під час та в місці поранення. Пошкоджений або потенційно пошкоджений сегмент хребта необхідно знерухомити, щоб усунути нестабільність і запобігти подальшим неврологічним ушкодженням.
Це часто вимагає негайного використання шийного коміра або хребетної дошки. Розпізнавання ушкодження спинного мозку або нестабільності хребта – важлива навичка медиків та працівників швидкої допомоги. Початкове хірургічне лікування травми спинного мозку включає хірургічну стабілізацію хребта. Післяопераційний догляд часто вимагає використання хребетного ортеза, щоб сприяти загоєнню зрощеного хребта і запобігти погіршенню стану.
Дослідження показали, що рання реабілітація після травматичного ушкодження спинного мозку забезпечує переваги з точки зору функціональної незалежності та результатів. З цієї причини метою для пацієнтів у військово-медичних лікувальних закладах є забезпечення хірургічної стабілізації, а потім якнайшвидше переведення цих пацієнтів до центрів реабілітації після травми спинного мозку у військово-медичних закладах.
Після хірургічної стабілізації хребта реабілітація після травми спинного мозку зосереджена на відновленні функціональних навичок і профілактиці медичних ускладнень. Покращення функцій вимагає частої фізичної терапії та ерготерапії, використання допоміжних пристроїв, а також призначення та навчання користуванню відповідними засобами пересування, такими як ручні та електричні інвалідні візки. Крім того, важливим компонентом ранньої реабілітації є розпізнавання та запобігання поширеним медичним ускладненням.
Спастичність після травми спинного мозку також є дуже поширеним явищем. Пошкодження верхніх трактів рухових нейронів зазвичай призводить до того, що м’язи, розташовані нижче рівня пошкодження, стають спастичними.
Початок спастичності після травми спинного мозку зазвичай спостерігається через 3-6 тижнів після травми. Спастичність може спричиняти біль, ускладнювати перенесення та інші функціональні дії, сприяти пошкодженню шкіри та порушувати сон. Лікування спастичності є важливим компонентом реабілітації після травми спинного мозку.
Лікування складається з частих розтягувань і збільшення амплітуди рухів; пероральних препаратів, включаючи баклофен, тизанідин і дантролен; внутрішньом’язових ін’єкцій нейротоксинів; у важких випадках – використання інтратекальної помпи для введення баклофену. Пероральні, внутрішньом’язові та інтратекальні антиспастичні препарати пов’язані зі значними побічними ефектами, тому при застосуванні будь-якого з цих препаратів потрібен ретельний нагляд за пацієнтом.
Для зменешння спастичності можемо запропонувати наступні пристрої:
MOTOmed loop пристрій для реабілітації
ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА
Черепно-мозкова травма (ЧМТ) часто пов’язана з бойовими пораненнями, особливо тими, що пов’язані з впливом вибуху. Вибухові травми можуть призвести до первинних (вибухова хвиля), вторинних (предмети, що вдаряють людину) або третинних ефектів (переміщення людини, що спричиняє травми від удару). Як наслідок, у значної частини жертв бойових дій діагностується черепно-мозкова травма.
Існує значна варіативність тяжкості та клінічних наслідків ЧМТ. У гострому періоді важкі черепно-мозкові травми можуть призвести до серцево-дихальної недостатності або смерті. На ранній стадії відновлення можуть виникати медичні ускладнення, включаючи посттравматичні судоми, гетеротопічну осифікацію, тромбоз глибоких вен, спастичність і диссамостійність. Поширеними є головний біль, порушення слуху, запаморочення та порушення рівноваги. Нарешті, може виникнути цілий спектр когнітивних і поведінкових розладів, що проявляються в проблемах з увагою, навчанням, пам’яттю, мовою, виконавчими функціями, дратівливістю, тривогою, депресією і поганим сном. Усвідомлення діапазону потенційних порушень та ускладнень є життєво важливим для розпізнавання та лікування ЧМТ.
Як і у випадку з іншими травмами, реабілітація постраждалих з ЧМТ починається з життєво необхідного лікування, яке надається на полі бою або безпосередньо біля нього. Початкове лікування зосереджене на стабілізації серцево-дихальної системи та запобіганні подальшим травмам. Після того, як постраждалий потрапляє до лікарні, може знадобитися хірургічне лікування, щоб запобігти подальшому пошкодженню мозку.
Після медичної та хірургічної стабілізації, бойову травму, як правило, евакуюють до військового медичного закладу для подальшого лікування.
Після вирішення медичних питань, що загрожують життю, реабілітація після ЧМТ починається з оцінки травм і дефектів пацієнта. Супутні травми дуже часто переважають при ЧМТ і можуть мати значний вплив на очікувані функціональні результати пацієнта. На додаток до розпізнавання фізичних і медичних травм і станів, оцінка когнітивних здібностей пацієнта має вирішальне значення для початку програми реабілітації після ЧМТ. Для повного з’ясування обсягу когнітивних порушень часто необхідне повне нейропсихологічне тестування. Існує кілька стандартизованих методів тестування для виявлення когнітивних порушень.
Оцінку когнітивний рекомендовано проводити з Корекційно-розвиваючим навчальним комплексом Рехаком, який оцінює рівень когнітивних функцій пацієнта та допомагає скласти програму реабілітації.
Нейропсихологічне тестування проводиться кваліфікованим спеціалістом, коли пацієнт оговтався від гострих медичних проблем і здатен брати участь у тривалій процедурі тестування. Тести проводяться для оцінки рівня когнітивних функцій для таких завдань, як вербальна та зорова пам’ять, виконавча діяльність, увага, психомоторна швидкість, інтелектуальне функціонування, психологічне функціонування та мотивація.
Через характер травм, що виникають під час сучасних військових конфліктів, і кількість травм, необхідних для розвитку ЧМТ, ЧМТ рідко виникає ізольовано. Постраждалі від бойових дій з ЧМТ також можуть страждати від множинних переломів, значної втрати кінцівок, травм спинного мозку, складних поранень або посттравматичного стресового розладу.
Життєво важливо, щоб усі аспекти травми та реабілітації пацієнта були належним чином визначені та вирішені.
Когнітивні порушення можуть погіршити здатність пацієнта реабілітуватися після фізичних травм так само, як і фізичні порушення можуть обмежити реабілітацію при когнітивних порушеннях. Крім того, посттравматичний стресовий розлад може проявлятися симптомами, які значною мірою збігаються з симптомами, що виникають внаслідок ЧМТ. Тому важливо, щоб лікування було спрямоване не лише на психологічні, а й на когнітивні порушення.
Пристрої для відновлення пацієнтів після ЧМТ за посиланням https://ml.com.ua/tovary/postinsultna-reabilitatsiya/
ВИСНОВОК
Реабілітація постраждалих внаслідок бойових дій охоплює складний і різноманітний спектр травм, ускладнень, проблем і варіантів лікування. Мультидисциплінарний підхід до розробки та ефективної реабілітаційної програми необхідний для успіху. Всі аспекти фізичного, психологічного та емоційного здоров’я пацієнта впливають на його/її майбутній рівень.
Тому кожна реабілітаційна програма має бути індивідуальною, тобто такою, що враховує всі аспекти здоров’я пацієнта, його фізичні, психологічні та функціональні можливості.