Спастичний та в’ялий параліч: основні відмінності, причини та лікування

sajt 1 1 | МЕДИЛАЙН

Мільйони людей у всьому світі живуть із паралічем. Спастичність та в’ялість — це два принципово різні прояви цього стану у пацієнтів. Дослідження показують, що інсульти є причиною 33,7 % випадків паралічу, тоді як травми спинного мозку становлять 27,3 %. Ці неврологічні ушкодження можуть призвести як до спастичного, так і до в’ялого паралічу, і кожен із цих типів вимагає свого, унікального підходу до лікування.

Головна відмінність між спастичним та в’ялим паралічем полягає в тому, як вони впливають на функцію м’язів. При в’ялому паралічі м’язи стають млявими та втрачають свою структуру. Спастичний параліч робить м’язи скутими та важкокерованими. Ця відмінність стає особливо важливою, якщо врахувати статистику, згідно з якою спастичність спостерігається у 35 % людей, які перенесли інсульт. Цей стан вражає понад 90 % людей із церебральним паралічем та близько 40 % осіб із травмами спинного мозку.

Параліч визначається повною або частковою втратою м’язової функції. Цей стан виникає внаслідок пошкодження ділянок мозку, що контролюють рухи. Кожна півкуля мозку контролює рухи протилежної сторони тіла. Це пояснює, чому у пацієнтів, які перенесли інсульт, параліч часто спостерігається лише з одного боку. У цій статті ми розглянемо механізми, симптоми, методи діагностики та варіанти лікування. Ви отримаєте детальне уявлення як про спастичний, так і про в’ялий параліч.

У чому полягає різниця між спастичністю та в’ялістю?

Зміни м’язового тонусу, що виникають після неврологічного ураження, є основною відмінністю між спастичністю та в’ялістю. Ці стани знаходяться на протилежних кінцях спектру м’язового тонусу, і кожна з них має власні механізми та особливості прояву у пацієнтів.

Визначення спастичності

Спастичність — це рухове порушення, яке проявляється у вигляді залежного від швидкості руху підвищення м’язового тонусу внаслідок пошкодження верхніх рухових нейронів у центральній нервовій системі (ЦНС). М’язи стають надмірно активними поза контролем пацієнта, а зовнішні подразники, такі як рух суглоба, можуть спровокувати це явище. М’язи чинять опір розтягуванню, особливо під час швидких рухів.

Лікарі розглядають спастичність як надзвичайно високий м’язовий тонус (гіпертонію). М’язи постійно перебувають у скороченому стані, що робить їх скутими та важкими для руху. Це відбувається тому, що пошкодження головного або спинного мозку порушує нормальний баланс сигналів, які контролюють рухи м’язів. М’язи отримують занадто багато сигналів «рухатися» без достатньої кількості сигналів «зупинитися» від центральної нервової системи, що призводить до скутості, посилення рефлексів, а іноді й до болісних м’язових спазмів.

Спастичність часто розвивається після ушкодження головного або спинного мозку. До поширених причин належать інсульт, церебральний параліч, розсіяний склероз або черепно-мозкові травми. Симптоми можуть проявитися не відразу — це може статися через кілька тижнів або місяців після первинної травми.

Чому важливо розуміти цю різницю

Медичним працівникам необхідно розрізняти ці стани з кількох вагомих причин. Кожен із них потребує власного плану лікування. Те, що допомагає при спастичному паралічі, може не спрацювати при в’ялому паралічі — це навіть може погіршити стан.

Процес відновлення також відрізняється залежно від типу паралічу. Дослідження показують, що пацієнти зі спастичним ураженням нижніх кінцівок потребують більшої кількості ортопедичних операцій. Вони проводять більше часу в лікарнях та в гіпсі, а ймовірність того, що вони зможуть ходити, нижча порівняно з пацієнтами з в’ялим паралічем. Людям зі спастикою рук і кистей також важче самостійно виконувати повсякденні завдання .

Лікарі, які правильно визначають тип м’язової проблеми, можуть краще передбачити можливі ускладнення. Спастичні м’язи з часом можуть призвести до проблем із суглобами та деформацій. В’ялі м’язи піддаються іншим ризикам — вони швидко атрофуються, що ускладнює рухи. Обидва стани суттєво впливають на якість життя, але потребують різного лікування, оскільки мають різний механізм розвитку.

Чим зумовлений спастичний параліч у порівнянні з в’ялим?

Те, як наші нерви керують м’язами, визначає, чи проявиться параліч у вигляді спастичного чи в’ялого. Ця відмінність показує, як пошкодження певних ділянок нервової системи спричиняє протилежні наслідки для м’язового тонусу та функції.

Ушкодження верхніх рухових нейронів та спастичність

Ми помітили, що ушкодження верхніх рухових нейронів (ВРН) спричиняє спастичність. Ці нейрони простягаються від головного мозку через спинний мозок. Вони утворюють шляхи, що забезпечують рівновагу між збуджувальними та гальмівними сигналами до м’язів. Ушкодження ВРН порушує цю делікатну рівновагу.

Наукові основи спастичності пов’язані з підвищеною збудливістю рефлексу розтягування м’язів. Зазвичай мозок контролює цей рефлекс за допомогою гальмівних сигналів. Ушкодження рухових шляхів усуває ці гальмівні впливи. Це призводить до гіперактивності рефлекторних ланцюгів у спинному мозку.

Відразу після ушкодження верхніх рухових нейронів відбувається цікаве явище. Пацієнти відчувають «спинний шок», що супроводжується млявістю м’язів та відсутністю рефлексів. Спинномозкові ланцюги починають знову працювати через кілька днів. Це призводить до спастичності. Таке відстрочене проявлення свідчить про зміни в нервовій системі після первинного ушкодження.

Спастичність виникає через те, що на клітинному рівні виходять з ладу численні гальмівні механізми. Важливу роль відіграє зниження взаємного гальмування. Це означає, що скорочення м’язів має спричиняти розслаблення протилежних м’язів. Саме тому у пацієнтів зі спастичністю часто спостерігається рефлекторне одночасне скорочення груп антагоністичних м’язів.

Поширені стани, що призводять до кожного з цих типів

Деякі неврологічні стани можуть спричинити спастичний параліч внаслідок ураження верхніх рухових нейронів:

  • Інсульт: Приблизно у 25–40 % осіб, які перенесли інсульт, розвивається спастичність. Ці показники вищі у разі геморагічного інсульту, що уражає спинномозкові та надспинномозкові механізми
  • Церебральний параліч: Це захворювання спричиняє спастичність у понад 90 % випадків 
  • Розсіяний склероз: у 37–78 % пацієнтів із розсіяним склерозом розвивається спастичність, зазвичай у паховій ділянці, ногах та сідницях 
  • Травма спинного мозку: спастичність спостерігається приблизно у 40 % пацієнтів із травмою спинного мозку 
  • Травматичне ураження головного мозку: приблизно у 50 % пацієнтів із травматичним ураженням головного мозку розвивається спастичність 

Захворювання, що уражають нижні моторні нейрони, зазвичай спричиняють в’ялий параліч:

Поліомієліт: класичний приклад, коли вірус поліомієліту руйнує клітини переднього рогу спинного мозку 

Синдром Гійєна-Барре: аутоімунне захворювання, що уражає периферичні нерви 

Спинальна м’язова атрофія: вроджене захворювання, що супроводжується дегенерацією переднього рогу спинного мозку та спричиняє симетричну слабкість 

Ушкодження периферичних нервів: пряме ушкодження нервів між спинним мозком і м’язами 

Гострий в’ялий мієліт: це захворювання часто спричиняють ентеровіруси, особливо ентеровірус D68. Центр контролю та профілактики захворювань (CDC) відстежує ці випадки з 2014 року 

Дізнавшись про походження паралічу — ушкодження верхніх чи нижніх рухових нейронів — лікарі можуть обрати більш ефективні методи лікування та передбачити можливі ускладнення.

М’язовий тонус та рефлекси

Найбільша відмінність між спастичним та в’ялим паралічем проявляється у стані м’язового тонусу. Спастичний параліч спричиняє гіпертонію (підвищений тонус) м’язів. М’язи стають жорсткими, їх важко розтягнути, особливо під час швидких рухів. Швидке розтягування цих м’язів викликає сильніші рефлекторні реакції — це ключова ознака цього стану.

Характер рефлексів також має протилежні особливості. У пацієнтів зі спастичністю спостерігається гіперрефлексія (надмірна активність рефлексів), тоді як у пацієнтів із в’ялим паралічем — арефлексія (відсутність рефлексів) або гіпорефлексія (знижена активність рефлексів). У пацієнтів зі спастичністю часто розвивається клонус — їхні м’язи при розтягуванні повторно та швидко скорочуються.

Шоковий стан спинного мозку після травми спочатку спричиняє в’ялий параліч. Протягом 1–12 місяців стан проходить чотири фази, переходячи у спастичність. Ця зміна демонструє, як нервова система дотримується певних закономірностей відновлення.

Рухливість та координація

Кожне захворювання по-різному обмежує рухливість. Спастичний параліч зберігає певну м’язову силу, але робить її неорганізованою. Це спричиняє скутість та порушення координації. Пацієнти можуть активувати свої м’язи, але їм важко виконувати контрольовані рухи.

В’ялий параліч робить м’язи повністю неактивними. Уражені кінцівки не можуть рухатися або реагувати на спроби пацієнта керувати ними, оскільки м’язи не здатні скорочуватися.

Кожен тип паралічу по-своєму впливає на координацію. Спастичність призводить до того, що контрольовані рухи викликають нетипові рухові патерни . Спроба людини, яка перенесла інсульт, випрямити пальці може призвести до їхнього згинання, оскільки спастичні згинальні м’язи переважають слабкі розгинальні м’язи.

Біль, спазми та атрофія

Біль відчувається по-різному залежно від типу спастичності. Розтягування спастичних м’язів викликає безпосередній біль. Біль посилює спастичність, що, у свою чергу, викликає ще більший біль. М’язові спазми та небажані посмикування спричиняють додатковий дискомфорт.

М’язи атрофуються по-різному залежно від захворювання. В’ялий параліч швидко призводить до значної атрофії м’язів, оскільки вони не отримують стимуляції. Ці м’язи стають м’якими та в’ялими, перш ніж скоротитися.

Спастичні м’язи також атрофуються, але не настільки сильно, оскільки залишаються у скороченому стані. Виникають й інші проблеми — м’язи можуть остаточно вкоротитися, суглоби можуть застигнути, а сухожилля можуть втратити свою еластичність.

Обидва стани спричиняють серйозні проблеми без лікування. В’ялий параліч призводить до часткового вивиху суглобів та надзвичайної атрофії м’язів. Спастичний параліч спричиняє деформації суглобів та пролежні внаслідок тиску.

Діагностика: як лікарі розрізняють спастичний та в’ялий параліч

Лікарям необхідно розрізняти спастичний та в’ялий параліч за допомогою систематичних діагностичних методів. Медичні фахівці використовують кілька методів, щоб точно визначити, де саме сталося ураження нервової системи та якого типу воно може бути.

Фізичне обстеження та перевірка рефлексів

Повна картина стану пацієнта є основою діагностики. Лікарі оцінюють м’язовий тонус, рухаючи розслабленими кінцівками пацієнта. Вони звертають увагу на нерівномірний опір, який раптово посилюється (спастичність) або значно слабшає (в’ялість). Перевірка рефлексів дає важливі діагностичні підказки, і ми оцінювали глибокі сухожильні рефлекси за шкалою від 0 (відсутні) до 5+ (тривалий клонус). Ушкодження верхніх рухових нейронів зазвичай проявляється у вигляді гіперрефлексії, тоді як проблеми з нижніми руховими нейронами призводять до гіпорефлексії або арефлексії. Додаткові тести, такі як підошовний рефлекс або анальний рефлекс, можуть надати набагато більше діагностичної інформації.

Варіанти лікування спастичності та в’ялості

Плани лікування спастичності та в’ялості повинні бути індивідуально підібрані з урахуванням специфічних особливостей кожного стану. Медичні фахівці різних профілів співпрацюють для розробки комплексних підходів до лікування.

Апарат реабілітації руки призначений для відновлення рухливості суглобів пальців руки для пацієнтів з дисфункцією руху пальців при неврологічних захворюваннях, після травм, операцій, посттравматичній нейропатії або пошкодженні головного мозку. Ціни на обладнання для реабілітації (ПМГ)

Пристрій призначений для забезпечення безперервного пасивного руху рук та ніг і може працювати в активному або активно-пасивному режимах. Він використовується для пацієнтів  із неврологічними та ортопедичними захворюваннями, які мають проблеми з ходьбою або обмежену рухливість ніг та/або рук. Пристрій дозволяє легко перемикатися між тренуванням ніг і рук. Ціни на обладнання для реабілітації (ПМГ)

Пристрій для реабілітації MOTOmed layson для лежачих пацієнтів, які перебувають на тривалому лікуванні в постільному режимі, на ранніх етапах реабілітації або в відділенні інтенсивної терапії, а також для тих, хто підключений до апарату ШВЛ або відвідує процедури гемодіалізу.

Бігова доріжка Коліз Трак 60 ПРО - для медичного застосування призначена для відновлення опорно-рухового апарату: об'єднана система розвантаження ваги пацієнта і реабілітаційної доріжки з паралельними брусами.

Електростимуляція та велотренування з функціональною електростимуляцією (FES)

Функціональна електростимуляція (FES) допомагає при обох станах завдяки контролю м’язової активації. Велотренування з FES особливо ефективне для пацієнтів із паралічем, оскільки передбачає надсилання електричних сигналів до уражених м’язів. Дослідження показують, що велотренування з FES суттєво зменшує спастичність та сприяє нарощуванню м’язової маси. Дослідження вказують, що найкращі результати досягаються приблизно після 20 сеансів.

Хірургічні втручання

Хірургічне втручання стає варіантом лікування, коли інші методи не дають бажаного ефекту. Інтратекальна помпа з баклофеном подає ліки безпосередньо у спинномозкову рідину, що зменшує побічні ефекти в організмі. Селективна дорсальна ризотомія полягає у перерізанні проблемних нервових корінців з метою постійного зменшення спастичності. Ортопедичні операції дозволяють виправити контрактури та деформації, що розвинулися внаслідок тривалої спастичності. Перед тим, як прийняти рішення про хірургічне втручання, лікарі та пацієнти повинні зважити ризики та переваги.

Висновок

Спастичність і в’ялість — це протилежні форми прояву паралічу у пацієнтів. Кожна з них вимагає окремого підходу до діагностики та лікування. У цій статті розглядаються відмінності цих станів щодо їхнього мозкового походження, симптомів та методів лікування.

Пошкодження верхніх рухових нейронів призводить до спастичності. При цьому спостерігається підвищений м’язовий тонус, гіперрефлексія та контрактури, що розвиваються з часом. Пошкодження нижніх рухових нейронів спричиняє в’ялість, що супроводжується зниженим м’язовим тонусом, відсутністю рефлексів та швидким атрофуванням м’язів. Ця відмінність є надзвичайно важливою для медичних працівників при розробці ефективних планів лікування.

План лікування повинен враховувати специфічні особливості кожного захворювання. Фізіотерапія та ерготерапія є основою одужання при обох типах паралічу, але кожний з них вимагає окремого підходу. Лікарські препарати також значно відрізняються залежно від захворювання. Міорелаксанти більше допомагають пацієнтам зі спастичністю. Крім того, функціональна електростимуляція (ФЕС) виглядає перспективною для обох захворювань, особливо за умови використання спеціалізованих програм ФЕС для велотренувань.

Ці стани створюють значні труднощі у повсякденному житті. Однак раннє виявлення та правильне лікування можуть покращити якість життя та функціональні можливості пацієнтів. Найкраще працює командний підхід, який часто передбачає поєднання кількох методів лікування відповідно до індивідуальних потреб кожного пацієнта.

Без сумніву, розуміння чітких відмінностей між спастичним та в’ялим паралічем допомагає лікарям і пацієнтам ефективніше справлятися з цими складними станами.